Щоденник вчителя: Вечір поезії "Діалог чоловіка та жінки"

Життя – це любов. Ви можете вірити в неї, або думати що її немає. Возвеличувати її або втоптувати у грязюку. Шукати її усе життя, але так і не знайти. Ховатися від неї, та якось, зустрівшись з нею, безсильно опустите руки. І піднімете очі. Кажуть, що вона народжується в серці. Взагалі ... багато чого кажуть, але слова проходять крізь, не торкаючись її. Вона не вище і не нижче слів – вона їх опріч. Далека від усього та в усьому. Вона була до народження світу і буде після, але приходить у цей світ тільки через серце. Чуєте? Стукає.

Людське серце – це музичний інструмент, воно вміщує в собі велику музику. Вона спить, але вона тут, чекає відповідного моменту, щоб запалати, бути вираженою, бути заспіваною, бути затанцьованою. І цей момент виникає завдяки любові. Без любові людина ніколи не дізнається, яку музику вона носила в своєму серці. Тільки через любов ця музика стає живою, пробудженою, з можливої починає ставати дійсною.

Вас так ніхто не любить. Я один.

Я вас люблю, як проклятий. До смерті.

Цілунок жоден серця не дістав –

Була свавільна, вільна і щаслива.

Мені з тобою добре. Я мовчу.

Боюся словом тишу сполошити.

Але без слів неважко зрозуміти,

Чому з тобою і про що мовчу.

У кохання є лише одна мрія – прийти до когось, відбутись у чиємусь житті. Тож, якщо ти кохаєш, хай у твого коханні будуть такі бажання: розтанути і перетворитись у струмок, що біжить, що співає свою мелодію. Пізнати біль надмірної ніжності. Бути пораненим власним розумінням кохання і кровоточити охоче і з радістю. Пробуджуватися удосвіта з окриленим серцем і дякувати за ще один день поруч з коханою людиною; відпочивати в полуденну годину, роздумуючи про полон кохання; повертатися додому увечері з радістю; засинати з молитвою за свою кохану в серці і піснею вдячності на губах.